Як допомогти дитині вчитися

«Допомагати чи не допомагати? Сидіти поруч чи не сидіти?» — такі запитання неодмінно ставлять на батьківських зборах.

Ні для кого не секрет — діти повинні бути самостійними. Але, на жаль, не всі розуміють, що таке самостійність. Звичайно, це не без­цільне і безконтрольне бігання вулицями, це не готування завдань, абсо­лютно без нагляду і зацікавленості дорослих.

Адже в деяких сім'ях звичайним явищем буває самоусунення батьків. Вони тішать себе надією, що дитина власними силами може виконати будь-яке завдання. Їх не на­сторожує, що деякі вправи, букви чи цифри написані вдома, набагато гірші, ніж виконані в садочку, де майже тридцять чоловік.

Вдумливе і серйозне ставлення батьків до справ своєї дити­ни обов'язково окупить себе. Дорослі швидко починають розпізнавати, коли малюк справді може сам готувати завдання, коли він точно розуміє  і твердо знає, чого від нього хочуть.

На радість педагогів, більшість батьків розуміють глибину і значимість змін, що відбу­ваються у способі життя дитини.

Добре, коли в сім'ї є бабусі й дідусі і можна «звалити» на їхні плечі всі турботи, покластися на мудрість і досвід старшого покоління. Але як бути, якщо молода сім'я живе окремо?

Батьки є фігурами, що формують пізнавальний інтерес дитини, з якого складається тяга і здатність до навчання. Чи не посидючість, інтелект і дисципліна, а саме інтерес здатний підвищити або остаточно знизити успішність. Розвиток базового інтересу до навколишнього світу виховується в сім’ї, і якщо у вас не прийнято цікавитися новим, ніхто в родині не займається розвитком кругозору і не цікавиться тим, що відбувається навколо, то і у дитини подібні навички пізнання будуть відсутні.

Конкретна допомога дитині скла­дається з кількох речей:

• безпосередньої присутності поруч із ним батьків;

• зацікавленості дорослих у навчальній праці дитини;

• постійного контролю за діяльністю дитини.

Щоб допомогти налагодити навчання, варто почати з нормалізації всього дня, яка має на увазі контрольоване використання планшетів і комп’ютерів, підтримання режиму дня.

Контроль має бути дуже близьким, у прямому і переносному значенні. Дитині усе нове, вона ще нічого не знає і не вміє. Тому дуже важливо зосереджено спостерігати за кожним кроком малюка. Тоді можна вчасно попередити або виправити помилку, про­стежити, як він тримає ручку, як сидить за столом, чи правильно поклав зошит, підказати, що вдалося, а що ні, відзначити для себе, чи уважно працює. Отут найкраще сісти за уроки разом із дитиною, поруч, так, щоб за необхідності швидко зупинити її руку: «Почекай, поміркуймо разом!»

Але минає час, і дорослий відсувається далі. Він усе ще стежить за кожною дією малюка, намагаючись спрямовувати і виправляти його, але вже не протягає руку, а зупиняє словом: «Почекай, подумай».

Через пару тижнів, якщо усе йде благополучно, дорослий відсуваєть­ся ще далі, в інший кінець кімнати, і «займається своєю справою» (чи­тає книгу, в'яже, шиє), проте неухильно продовжує спостерігати за вчин­ками дитини, даючи точні завдання і перевіряючи результати її роботи через певні проміжки часу. Для цього буває достатньо вимовити фразу:

«Мені потрібно прочитати статтю, а ти поки напиши рядок і поклич мене, я подивлюся». Контроль трішки відстрочений, але дитина налаштована на сумлінну роботу і знає, що повинна відповісти за її якість. І якщо завдання буде виконано сумлінно й акуратно, це краще свідчення нових якостей, які з'явилися в неї: старанності і відповідальності.

Наступний крок — ще далі відсунути контроль дорослого, а само­контроль, навпаки, збільшити. Ви можете запропонувати дитині напи­сати половину вправи або розв'язати всі приклади і раптово вийти

Підтримка і допомога від батьків – це спілкування, а не научіння. Розвиток самостійного інтересу народжується при відкритій взаємодії і наявності поряд людей, з цікавістю обговорюють різні теми, жваво діляться своїм досвідом. Чим більше ви розмовляєте, тим масштабніше формується світогляд дитини, що дозволяє йому не уперто заучувати матеріал, а розуміти його, а також вибудовувати взаємозв’язки між предметами.

Хваліть і підтримуйте, показуйте щирий інтерес і пам’ять про минулі події – це дозволить дитині більше вам відкритися і тоді, якщо буде назрівати якась критична ситуація ви зможете їй запобігти або як мінімум не будете насідати з новим репетитором, коли ваш малюк посварився з найкращим другом і тепер йому оцінки не важливі.