Що робити, якщо діти постійно шумлять у групі?

Що робити, якщо діти постійно шумлять у групі

Перша реакція вихователя на галас дітей — зауваження, десята — крик. Але чи доцільно взагалі сварити дітей за шум у групі? Дізнайтеся зі статті, чому діти галасують і чому голосне спілкування може бути корисним

ОЛЕКСАНДРА ФОКІНА,експерт, канд. психол. наук

Діти в групі часто галасують так, що в кінці дня у вихователя болить голова, а горло втомилося від повторів: «Тихіше, тихіше, не кричіть». Щоб зрозуміти, коли боротися з шумом у групі, а коли його дозволяти, розгляньте поширені причини шуму та дізнайтеся, чому голосне спілкування може бути корисним для дошкільників.

Визначте причину галасу

Не завжди причина голосного спілкування — конфлікти між дітьми. Вони можуть кричати від утоми чи просто так грати. Для того щоб правильно вибудовувати взаємодію з дітьми, визначте причини, з яких дошкільники кричать у групі. Вони можуть бути пов’язані як з настроєм дитини в конкретний момент, так і з проблемами у вихованні.

Емоційне напруження. Людина здатна регулювати інтенсивність того, як вона виражає емоції, коли має життєвий досвід і практику. Дошкільники, особливо молодшого віку, не вміють свідомо відстежувати, чи не заважає їхній крик або інші емоції кому-небудь іншому. Є тихі діти, але вони зазвичай невротизовані, надконтрольовані або налякані. Вони в більшості ситуацій бояться проявити себе й говорити голосно. Але навіть такі діти шумлять, якщо переживають інтенсивні емоції.

Резонансний стан. Якщо в дитини немає змоги виразити емоції одразу або вона постійно відчуває стрес, злиться, їй здається, що її не чують, — вона може почати кричати за першої нагоди. Наприклад, удома дитина тихо терпить, але коли приходить у дитячий садок, виплескує все, що накопичила.

Шум навколо. Шум у групі самопідкріплюється. Що галасливіше в групі, то голосніше діти говорять, щоб перекричати шум. Навіть неінтенсивні фонові шуми змушують дітей підвищувати голос. Наприклад, у групі може стати галасливо, якщо вдалині щось свердлять, а на вулиці скрипить гойдалка.

Утома. Коли діти втомлюються, вони розгальмовуються, гірше керують рухами й роблять щось «зайве», нефункціональне. Голосом у такому стані діти також часто не здатні керувати.

Особливості особистості. Якщо дитина гіперактивна, педагогічно занедбана, часто поводиться демонстративно, істерить, хоче домінувати, протестує — вона голосно виражатиме свої емоції.

Латентне навчання. Діти часто отримують суперечливу інформацію про шум. Наприклад, батьки кричать на дитину: «Не галасуй!». Або вихователь підвищує голос, щоб заспокоїти дітей, і голосно каже: «Тихіше!». Дитина чує, що всі кричать, але їй чомусь забороняють. Дошкільник вірить діям, а не словам. Тож навіть якщо дитина старається дотримувати словесних інструкцій дорослих і ровесників, діє так зване латентне навчання. Тобто дитина мимоволі засвоює, що кричати можна й навіть треба, якщо є якісь обставини: хочеш, щоб тебе почули, злишся тощо.

Допоможіть дітям «приборкати» шум

Не вимагайте від дітей постійної тиші, але намагайтеся регулювати рівень шуму в групі. Адже постійний шум стомлює дітей, знижує концентрацію їхньої уваги, може підвищувати артеріальний тиск. Через це в групі росте напруження й усім стає складніше спілкуватися. Зокрема, діти більше скаржаться одне на одного, а вихователь утомлюється та зривається. Щоб урегулювати рівень шуму в групі, скористайтеся рекомендаціями з пам’ятки «Так» і «ні» в роботі педагога, якщо діти шумлять».

Навчайте дітей регулювати гучність голосу, а не обмежуйтеся нездійсненним правилом: «Не можна галасувати». Використовуйте нескладні прийоми та ігри, що допоможуть створити в групі сприятливу атмосферу, де всі будуть одне одного чути й при цьому не доведеться розмовляти пошепки.

Якщо діти здатні говорити й звучати не лише тихо, але й голосно, це свідчить про їхній психологічний добробут, про те, що вони помірно розкуті та здатні діяти спонтанно. Психологічно здорова людина час від часу може бути «голосною»  — це свідчить про те, що вона здатна наполегливо заявити про себе, виділити себе як «об’єкт» з «фону», бути на передньому плані у власному житті. Водночас людям, які говорять неголосно, зазвичай складно представляти себе. Через це таких людей часто не чують, не помічають інші. У результаті вони накопичують негативні емоції, зокрема агресію, і стають невротичними й тривожними.

Психічно здорові дошкільники не можуть галасувати завжди. Якщо дитина часто кричить і при цьому погано поводиться, має проблеми з моторикою, порекомендуйте батькам обстежити дитину в невролога, психолога та логопеда.

Спонтанні стани дошкільників, коли вони вільно грають, галасують і не бояться, що дорослий погано їх оцінить, — це стихійна психотерапія, і вона потрібна дітям. Їм необхідно галасувати й рухатися кожен день, причому так, щоб не думати про те, як на це відреагують вихователі або батьки.

Отже, перш ніж змушувати дітей помовчати, встановіть причини, з яких вони галасують. Навчайте дітей регулювати свою гучність і встановіть у групі певні правила шуму. Однак пам’ятайте, що інколи треба влаштовувати «хвилинки шуму».