Медіаосвіта або Як уберегтися від небезпеки.

МЕТА Удосконалення професійної компетентності педагога щодо медіаграмотності та розвитку критичного мислення.

Хід

Вправа: «Методичний кабінет, як медіатекст»

Вихователі по черзі озвучують інформацію, яку можна отримати, зайшовши до їхнього кабінету (вони, можливо, пам’ятають з попереднього року, що оточення завжди несе людині певну інформацію).

 Ведучий ставить уточнювальні питання:

• Який орган чуття допоміг тобі отримати цю інформацію? (Очі, вуха, шкіра, язик, ніс)
• Ви назвали факт чи власне судження? (Наприклад: «Чиста дошка, отже, в класі гарні чергові». Чиста дошка – факт, гарні чергові – судження).
• Які почуття викликає в тебе ця інформація? Чи залежить від неї твій настрій?

Практика показує, що дошкільники терміни «інформація» та «джерела інформації» сприймають дуже вузько – як певні знання, що можна здобути з книжки, інтернету тощо. Крім того, їм ще важко відокремлювати факти від суджень. Тому, спираючись на знання з торішніх занять та проводячи подібні вправи, педагог допомагає дітям усвідомити, що кожен елемент оточення несе певну інформацію. Такі знання допоможуть дитині (і кожній людині!) уникати маніпулювання її поведінкою.

Грамотність у світі медіа - необхідна умова соціалізації особистості. Для більшості дітей і молоді медіа перетворилися у їх світ, віртуальну реальність, де найкраще і найгірше може бути як створене, так і ліквідоване.

Медіаосвіта, яка спрямована на те, щоб сприяти розвитку критичного мислення дитини – це шлях залучення до критичного осмислення медіа. Це засіб розширення діалогу в освіті за межі освітнього життя у відкритому широкому контексті медіа.

Сьогодні дошкільний  курс медіаосвіти має формувати критичне мислення. Метою медіаосвіти є захист аудиторії від маніпуляційного впливу медіа, навчання орієнтації в медійному потоці. Тобто у дітей виробляють імунітет до бездоказовості, замовчування, брехні. Метою є людина, підготовлена до сприйняття медіаінформації.

Перегляд рекламного ролика. Обговорення.

Маніпулятивний вплив медіа. Стратегії психологічного захисту від маніпуляцій. На яких людських слабкостях побудовані маніпулятивні технології мас- медіа? Основними є цікавість (інтрига), сугестивність (піддатливість навіюванню), честолюбство, жадність, хвастливість, заздрість, азарт, почуття неповноцінності (прагнення «не бути гіршим, ніж усі»), нездатність швидко прийняти рішення (у момент, коли від людини очікується швидке прийняття рішення, вона губиться і швидше погоджується), а неспроможність постояти за себе, впоратися з проблемою самостійно народжує потребу придбати продукт та використати послуги, що захистять та подбають про нас.

Одним із найбільш відомих маніпулятивних технологій є ефект психологічного зараження – настрій однієї людини легко передається іншій. Причому відбувається це не лише тоді, коли людина знаходиться поруч, а й через мас-медіа: телебачення, радіо, Інтернет та пресу. Те ж стосується й реклами – очевидно, що особистість, сповнена оптимізму, викликатиме більше симпатії, а отже, таке рекламне повідомлення буде ефективнішим. Так діють й обличчя, що посміхаються нам з упаковки продукції. Людині легше і природніше розсміятися, коли він знаходиться у компанії весельчаків. Це активно використовується у комедійних серіалах, коли за кадром ми чуємо дружній сміх.

Цей ефект суміжний із ефектом натовпу, коли людина, щоб не перечити думці та настрою більшості й не стати ізольованою від соціуму (страх самотності), не виражає власної думки. Таким чином приходить у дію «спіраль мовчання», яка викривлює думку соціуму та призводить до того, що у суспільстві панує думка більшості. Проте подолати «спіраль мовчання» можливо, і здатні це зробити люди з сильним характером, які не бояться ізольованості від суспільства, лідери, які хочуть висказати свою думку чи ідею, не зважаючи на те, наскільки вона відрізняється від укладеною більшістю. Це стосується не лише реклами та маркетингу, коли варто декільком піти до нового магазину, як невдовзі за ними підуть ще і ще, а й ЗМІ, коли людина, вбачаючи пануючу серед громадськості інформацію, з якою вона не погоджується, починає теж переходити на сторону більшості

Систематичне повторення, прискорений темп розповіді, використання незрозумілих понять і термінів, замовчування і недомовленість, посилання на авторитет, іронічне приниження, гра на стереотипах – все це непомітно для споживачів впливає на їх вибір та поведінку.

Влада та соціум диктують нам певні шаблони поведінки і розвитку, на яких побудована неймовірна кількість маніпулятивних прийомів з цілями збуту товару, реклами або антиреклами, пропаганди, відбілення або очорнення чиєїсь репутації. Одним із таких шаблонів є теза, що людина повинна розвиватися, бути успішною та мати певні атрибути, що про це свідчать. Завдяки цьому й існують майстер-класи, тренінги з розвитку, школи неформальної освіти тощо. Найчастіше реклама супроводжується такими запитаннями: «Хочете бути успішними?», «Хочете більше заробляти?», «Бажаєте краще виглядати?» і т. д. У даному випадку маніпулятор тисне на те, що вам не вдавалося і не вдасться без його допомоги – «Якщо Ви не прийдете на тренінг, Ви так і залишитеся невдахою». У рекламі ми часто чуємо: «Не хочете хворіти?», «Бажаєте довше залишатися молодою?», і таких прикладів тисячі. Подумки ми всі відповідаємо на ці запитання, приймаючи рішення про придбання того, що нам нав`язали

Перш за все необхідно зайняти позицію інтерпретатора, тобто, з самого початку не сприймати потік інформації «за чисту монету», а кожного разу запитувати себе: «Що за цим стоїть? До чого це нас схиляють?» Як говорили давні римляни, «шукай, кому це вигідно».

Зокрема, серед способів маніпулювання інформацією можна виділити наступні:

• спотворення інформації за допомогою неповної, односторонньої подачі;
• фабрикування, видавши інспіровану інформацію за реальну;
• редагування інформації, додавши власні домисли та коментарі;
• інтерпретування інформації у вигідному для маніпулятора світлі;
• приховування інформації;
• вибірково наведення фактів в залежності від позиції ЗМІ;
• супроводження матеріалу заголовком, невідповідним до змісту;
• опублікування правдивої інформації тоді, коли вона втратила свою актуальність;
• подання неточної цитати, вириваючи її із контексту, внаслідок чого вона змінює свій зміст.

Поради вихователям, які допоможуть навчити дитину вирішувати проблеми та критично мислити.

Коли дітям надається шанс безпечно досліджувати навколишній світ, вони можуть щодня зустрічатися з багатьма можливостями  і розвитку власних незалежних суджень. Їхні проблеми, які можуть супроводжуватись фізичними випробуваннями, питаннями соціальних взаємин або розуміння суті речей, часом здаються нам незначними, але дітям вони надають величезні можливості практикувати навички критичного мислення. Наприклад:

• Восьмимісячний малюк заповз під стілець і не може зрозуміти, як виповзти назад. Перед ним постало питання: що робити.
• Дворічна дівчинка думає: «Вихователька поклала нам виделки, щоб ми наколювали шматочки курки, але я не можу збагнути, як це правильно робиться. Варто мені спробувати ще раз чи можна просто взяти курочку руками?».
• Чотирирічний хлопчик думає: «Я хочу, щоб вода залишалася в рові мого замку, який я побудував у пісочниці, але вона витікає з нього в пісок. Як зробити так, щоб вода не витікала?».
• Семирічна дитина міркує: «Мої друзі дражнять одного хлопчика в нашому класі за те, що він одягається не так, як усі. Варто мені приєднатись до них чи треба висловитися про те, що я дійсно думаю про їх поведінку?».

Кожна з цих дійсно значущих для дітей проблем пропонує їм можливості будувати й застосовувати фундамент критичного мислення. При цьому роль дорослих може полягати в тому, щоби скеровувати дитину для більш творчого вирішення проблем. В інших випадках більш корисним буде дозволити дитині самій трохи поекспериментувати. Як і наскільки швидко ми реагуємо, може мати значний вплив на розвиток дитячих навичок критичного мислення.

Критичне мислення, можливо, – одна з найважливіших навичок, яких сьогоднішні діти потребуватимуть у майбутньому. Фахівці включають критичне мислення у список семи найважливіших життєвих навичок, необхідних кожній дитині.

• Допомагайте дітям бачити себе людьми мислячими та здатними вирішувати проблеми, ставлячи відкриті запитання. Замість того щоб автоматично давати відповіді на ті запитання, які ставить дитина, допомагайте їй мислити критично, ставлячи запитання у відповідь: «Які в тебе думки з цього приводу? Як ти думаєш, що тут відбувається?». Проявляйте повагу до її відповідей незалежно від того, вважаєте ви їх правильними чи ні. Ви можете сказати: «Це цікаво. Розкажи, чому ти так думаєш». Використовуйте такі фрази, як «Мені цікаво почути твою думку про це», «Як би ти вирішив цю проблему?», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це завдання?».
• Не розв'язуйте всі проблеми за дітей. Ставте деякі з перерахованих вище запитань і давайте достатньо інформації для того, щоб вони не засмучувались, але, разом з тим, не так багато, щоб у результаті вийшло, що ви вирішили задачу за них.
• Допомагайте дітям розвивати гіпотези, припущення. «Якщо ми  зробимо це, як ти думаєш, що станеться?», «Давай спрогнозуємо, що буде далі».
• Заохочуйте нестандартне мислення. Дозволяйте дітям думати по-іншому, і ви допоможете їм доводити до досконалості свої навички творчого вирішення проблем. Ставте перед дітьми такі питання, як: «Які ще ідеї можна спробувати?». Або надихайте їх придумувати інші варіанти: «Давай придумаємо всі можливі рішення».
• Підтримуйте прагнення дитини шукати додаткову інформацію. Ви можете допомогти своїм дітям розвивати навички критичного мислення, спрямовуючи їх на пошук додаткової інформації. Наприклад, «Як ми можемо більше дізнатися про це? Твій тато багато знає на цю тему. Можливо, спитаємо в нього? Або давай пошукаємо в Інтернеті?».

Вправа «Передай іншому»

Діти стають у колону одне за одним. Остання дитина розвертається назад і бачить предмет, який їй (тільки їй!) показує вчитель. Повертається до попереднього учасника, просить його повернутися обличчям і показує мімікою, рухами образ цього предмета. Той запам’ятовує і показує для наступного. І так, поки черга не дійде до першого в колоні. Перший учасник намагається з’ясувати, який же предмет учитель показував. Після того, як він назве свій варіант, учитель показує сам предмет.

Після вправи обов’язково проаналізувати внесок кожного в процес передавання інформації та наслідки її спотворення.

Якщо в класі багато учнів, варто зробити 2–3 команди. Поки одна команда передає свою інформацію, інші спостерігають.