Дії задля поліпшення апетиту дитини

Дії задля поліпшення апетиту дитини

Не варто садовити дитину під час приймання їжі спиною до дверей, тому що таке розташування в просторі призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою і від її задоволення залежить загальне са­мопочуття дитини і зокрема бажання їсти.

• Не можна об’єднувати за одним столом дошкільників, які зазвичай граються разом, щоб вони не відволікали один одного від процесу харчування.

• Слід увімкнути приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підви­щенню апетиту, задає певний ритм рухів.

• Варто стежити за температурним режимом. У приміщенні, де їдять дошкіль­ники, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.

• Не можна примушувати дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.

• Під час годування дошкільників слід уникати негативних емоцій та неприєм­них розмов між працівниками дитячого садка та з батьками.

• Не варто сварити дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впро­довж уживання їжі має бути спокійною та приємною.

• Не можна виправляти помилки дитини в грубій та різкій формі на кшталт: «Не чавкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дошкільника і його ставленні до процесу харчу­вання.

(Джерело: журнал Практичний психолог – Дитячий садок)

Дії у разі відмови дитини від їжі

Не можна змушувати дитину їсти або доїдати, тиснути на неї, навіювати почуття вини. Це формує негативне ставлення до процесу вживання їжі та до дорослого, який спонукає дитину доїдати.

• Не слід обіцяти дитині щось в обмін на повністю з’їдену страву на кшталт: «Якщо з’їси — куплю…», «їж, а то Марійка з’їсть», «Не будеш їсти, не підеш на прогулянку», оскільки це знижує цінність їжі та значущість процесу її вживання.
• Не варто вмовляти, залякувати дошкільника та відволікати його іграшками, читанням книг, іграми, для того щоб він з’їв порцію. Це призводить до порушення харчової поведінки.
• Не можна перегодовувати дитину, адже вона з’їдає стільки, скільки потребує її організм у певному віці.
• Слід зрозуміти причину поганого апетиту дитини або надто гострого реагування на їжу. Часто відмова їсти і погіршення апетиту залежать не від якості або смаку страв, а від інших чинників, серед яких нежить, погане відчуття запахів, некомфортні умови перебування, конфліктні чи стресові ситуацій.
• Варто проконсультуватися з педіатром, якщо дитина страждає на часті дис- бактеріози. Надмірну перебірливість в їжі може спричиняти неприємний досвід вживання страв чи продуктів, після яких у дитини з’являлися больові відчуття.
• Можна застосовувати прийом «активного слухання», якщо дитина відмовляється від їжі через втому або засмучення. У такому разі дорослий показує дитині, що розуміє її переживання, «чує» її. Слід запропонувати допомогу, озвучивши відчуття, стан дитини: «Ти стомився, тобі сьогодні складно, тому я тобі допоможу, давай погодую». Або можна відтермінувати прийом їжі: «Не хочеш їсти, тому що засмучений (розгніваний), — відпочинь (заспокойся, хай пройде образа), поїси пізніше». Результатом мудрої, стриманої поведінки дорослого стане те, що дитина передумає та почне їсти.

Формування адекватної харчової поведінки дитини

• Із раннього віку слід постійно контролювати дотримання дитиною режиму харчування, створюючи певний ритуал приймання їжі.
• Варто пояснювати дитині, що під час харчування уся її увага має бути зосеред­жена на їжі.
• Можна підвищувати обізнаність дитини щодо продуктів харчування ігровими методами: розгадувати загадки про їжу; проводити бесіди-розмірковування; вводити дошкільника в проблемні ситуації, де він має зробити самостій­ний харчовий вибір.
• Слід формувати смакові звички та культуру поведінки дитини за столом до­брозичливим тоном, виражаючи віру в її потенційні можливості.
• Батькам слід знати, що діти-дошкільники вразливі, надто довірливі, легко піддаються навіюванню і наслідують дії та вчинки дорослих, тому форму­вання культури харчування залежить від правильності харчової поведінки дорослих.
• Занепокоєння дорослих, підкреслена увага до того, скільки з’їла дитина, впевненість, що треба їсти більше, або відсутність необхідного контролю за режимом і якістю харчування дитини призводять до порушення харчової поведінки в бік установлення умовно-рефлекторних механізмів психічної потреби в їжі.