Як спілкуватися з дітьми про насильство: рекомендації психолога

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАДАННЯ  ЦІЛЬОВОЇ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ БАТЬКАМ ТА ДІТЯМ У СИТУАЦІЇ СТРЕСУ

Як спілкуватися з дітьми про насильство: рекомендації

Коли трапляється будь-яка подія, сповнена насильства та жорстокості, природною реакцією будь-якої людини є намагання захистити дітей від жахливих деталей, що описуються у ЗМІ. Втім, в еру всюдисущих інформаційних технологій відгородити дітей від неприємних новин – особливо після досягнення ними шкільного віку – стає практично неможливо. Однак існують певні методи, за допомогою яких ми, освітяни та члени родин, можемо допомогти молодим людям справлятися та розуміти трагедії світу, що їх оточує. Ось кілька практичних порад.

• З’ясувати почуття. Надайте дітям можливість висловити свої почуття і поясніть, що сум, лють, страх та інші емоції – це цілком природня реакція людини на насильство та несправедливість. Допоможіть дітям розвинути навички подолання неприємних емоцій і запевніть їх, що у власній домівці, в школі та в громаді їм нічого не загрожує.

• Вислухати. Замість того, щоб робити припущення стосовно рівня дитячої обізнаності або розуміння, запитайте у дітей, що вони знають про ситуацію. Пропонуйте їм ставити запитання, уважно слухайте і сприймайте їх максимально серйозно.

• Відповідати чесно. Відповідайте на дитячі запитання по суті і кажіть їм саме те, що вони бажають знати. Формулюючи відповідь, зважайте на вікові особливості дітей; відповідайте спокійно, чітко, конкретно і прямо. Не соромтеся зізнаватися у тому, що не знаєте відповідей на деякі з їхніх запитань – натомість використайте це як можливість для спільного пошуку відповідей. Крім того, діти повинні знати, що на деякі запитання немає правильних відповідей: коли чиниться безглузде насильство, або коли люди роблять жахливі вчинки, це бентежить і лякає дорослих не менше, ніж дітей.

• Заохочувати мир (ненасильство). Наголошуйте на тому, що насильство – це не вихід, і що помста або відплата не є конструктивним рішенням. Обговорюйте з молодими людьми ненасильницькі варіанти реагування на насильство, а також шляхи розв’язання проблем у мирний спосіб.

• Уникати жорстоких сцен та образів. Не загострюйте увагу на самому інциденті, намагайтеся триматися подалі від сцен та зображень насильства, що з’являються у ЗМІ. Натомість зосередьте увагу дітей на прикладах та образах любові та підтримки, яку проявляє абсолютна більшість людей в усьому світі.

• Обмежити доступ до ЗМІ. Аналогічним чином, намагайтеся обмежити контакти дітей з мас-медіа з тим, щоб вони менше піддавалися впливу докучливої та тривожної інформації. Якщо ж уникнути таких контактів неможливо, намагайтеся бути поряд з дитиною і допомагайте їй розібратися зі складними та хаотичними повідомленнями. Це сприятиме розвитку її медіа грамотності та критичного мислення.

• Зосереджуватися на найважливішому. Замість загострення уваги на сенсаційних компонентах тієї чи іншої події, розповідайте дітям про проблеми і причини цієї події так, щоб допомогти їм краще орієнтуватися в оточуючому світі і розуміти його нюанси.

• Протидіяти упередженості та ненависті. Обговорюючи події, що стосуються різних культурних чи релігійних груп в інших частинах світу, не допускайте проявів чи поширення стереотипів. Коли упередженість або необ’єктивність з’являється в репортажах та повідомленнях, обов’язково звертайте на це увагу дітей, навчаючи їх реагувати на прояви нетерпимості у поінформований спосіб. Наголосіть на тому, що нетерпимість та дискримінація – це погано, і обговоріть з дітьми способи протидії цим явищам.

• Стежити за “тривожними сигналами”. Завжди відстежуйте ознаки того, що подія, пов’язана з насильством, спричиняє дитині біль і страждання – насамперед це стосується дітей, які пережили травматичні інциденти у минулому. Якщо дитина не може заснути, погано їсть, боїться відвідувати школу чи займатися звичними справами, постійно тримається поряд з рідними, поводиться відсторонено або має проблеми з поведінкою, зверніться до лікаря або психолога.

                                                    ПАМ’ЯТКА

(інструкція) з надання першої неспеціалізованої допомоги дітям, які перебувають в післятравматичному стані

У будь який час, жодна людина не може уникнути травматичних подій (подій у своєму сприйнятті, як загрозливих для життя та здоров’я).

Діти, особливо вразлива вікова категорія до стресових подій. І реакція на ці події має свою специфічність, свої емоційні, тілесні та поведінкові прояви.

Дорослим потрібно усвідомити, що змінені тілесні відчуття, непритаманні емоційні прояви та поведінка дитини, що зустрілась з травматичною ситуацією, є нормальною реакцією внутрішнього захисту від небезпеки. Це потрібно організму для того щоб вижити.

Правило №1

ВСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДИТИНОЮ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОЇ ТРАВМАТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ, - ЦЕ НОРМАЛЬНА РЕАКЦІЯ НОРМАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ НА НЕНОРМАЛЬНІ ПОДІЇ

 Організм людини на травму реагує так, що блискавично вмикаються захисні рефлекси, переорієнтовуючи в стан тривоги.

Правило №2

РЕАКЦІЯ НА ТРАВМУ В ДІТЕЙ, ЯК І В ДРОСЛИХ, З ПЛИНОМ ЧАСУ МАЄ СВОЇ ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРОХОДИТЬ ПЕВНІ СТАДІЇ (ФАЗИ) РЕАГУВАННЯ. ПЕРША ДОПОМОГА НАДАЄТЬСЯ ДИТИНІ, ЗВАЖАЮЧИ НА ЇЇ ПОТРЕБУ І ФАЗУ ПЕРЕБІГУ ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОГО РЕАГУВАННЯ

Правило №3

У ДІТЕЙ ПЕРЕБІГ РЕАГУВАННЯ НА СТРЕС СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ІНАКШЕ, НІЖ У ДОРОСЛИХ, ФАЗИ РЕАГУВАННЯ МОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИ СВОЮ ТИПОВУ ЧЕРГОВІСТЬ, ВИПАДАТИ (НЕ ПРОЯВЛЯТИСЬ ВЗАГАЛІ), НЕ МАЮТЬ СВОЇХ ЧАСОВИХ МЕЖ

 Теоретичні та практичні рекомендації з надання першої допомоги (враховуючи потребу і фазу перебігу реагування)

ФАЗА 1 («стан замороження», «шоковий стан»)

• Коли?
• Під час травматичної події, чи відразу після перенесеного стресу.
• Що з дитиною?
• Вона відчуває холод, спітнілість, тремор.

Допомога:

• забрати дитину з місця подій;
• дати можливість зігрітись (ковдру, теплий одяг, слабкий теплий солодкий чай);
• дайте відчути дитині свою присутність (підтримуюча розмова, доброзичливий фізичний контакт);
• не демонструйте свою тривогу, хвилювання в присутності дитини;
• дбайте про комфорт дитини (відсутність відчуття безпеки і комфорту в цій фазі є загрозливим чинником для виживання).

ФАЗА 2 (збудження)

• Коли?
• Від кількох хвилин до кількох годин після подій, що викликали порушення.
• Що з дитиною?
• Фізичне та психічне збудження (дитина може плакати, безпідставно сміятись, бігати, кричати, не відпускати Вас ні на крок…)

Допомога:

• дайте дитині відчувати себе в безпеці;
• не залишайте дитину саму;
• намагайтесь «витримати» будь яку, навіть нестерпнішу поведінку дитини;
• в своїх діях намагайтесь дотримуватись темпу поведінки дитини (разом рухайтесь з дитиною, розмовляйте виразно, мова гучна з поступовим зниженням гучності, що дає можливість вгамовувати рухову активність (будьте провідником і керманичем поведінки дитини);
• дбайте про безпеку дитини (поведінка є загрозливою для нещасних випадків);
• дозволяйте дитині плакати, чіплятись за Вас;
• втішайте дитину, завжди будьте поруч;
• зберігайте спокій.

Застереження:

**жодних вимог;

 **жодних аргументів;

**жодних докорів;

**вгамуйте свій страх і не демонструйте його дітям.

ФАЗА 3 (заперечення, уникання)

• Коли?
• Години-дні після події.
• Що з дитиною?
• Дитина зменшує свою активність, заперечує подію, що спричинила порушення, не хоче про це говорити, робить вигляд, що нічого не чує, ховається. Спостерігається порушення сну, підвищена вразливість, дратівливість, злість на оточуючих та на себе. Досить часто в дитини є страх.

 Деякі діти постійно грають в одну і ту ж гру (це нормальна поведінка дитини, яку можна контролювати).

Підставою звернутись за допомогою психолога є «застрягання» на грі в травматичну подію.

Допомога:

• в дитини є нагальна потреба в спокої;
• при можливості, чергуйте періоди дозованих розмов про подію з періодами свідомого уникання такого спілкування( будьте обережні, надмірно наполягаючи згадувати подію, Ви можете поглибити уникаючу поведінку, що може викликати навіть вороже ставлення до Вас);
• якщо уникаюча поведінка триває понад тиждень, звертайтесь за допомогою до психотравматерапевта (травматерапевта).

ФАЗА 4 (аналітична)

• Коли?
• Години-дні після події.
• Що з дитиною?
• Прагнення зрозуміти те, що трапилось. «Критичний аналіз» травматичних подій (пошук правди, та змісту того що сталося, прагнення «передбачити» наслідки подій у майбутньому, «змінене» бачення себе та світу. Усвідомлення того, що «життя розділилось» на «до» і «після». Дитина переживає жахливий досвід, відтворюючи його в іграх, і в цих же іграх намагається знайти вихід.

 Інколи можусь виникати питання про сенс життя, страждання, про їх причини та наслідки (ЗАСТЕРЕЖЕННЯ: така поведінка дитини повинна насторожити дорослих, адже ця поведінка може викликати суїцидальні наміри).

Допомога:

• продовжуйте спілкуватись з дитиною (розмовляйте, грайтеся, ліпіть, малюйте… ). В цих іграх можна здійснювати спроби спрямовувати контекст спілкування в травматичну подію; будьте уважні – нічого не робіть в супротив волі дитини, при появі хвилювання дитини, «виходьте» з травматичних подій;
• при потребі звертайтесь до фахівця для делікатного, фахового лікування наслідків травми;
• оберігайте дитину від будь-якого додаткового стресу;
• не дозволяти перебувати в стані бездіяльності;
• зрозумілою для віку мовою пояснюйте все, що відбувається. Пояснюйте ті чи інші заходи були доцільними (медичне втручання, похорон…);
• дитина повинна відчувати постійний контроль над ситуацією;
• не приховувати, не спілкуватись натяками, бути щирими та відкритими;
• стежте, щоб дитина достатньо спала і повноцінно харчувалась;
• слідкуйте, щоб фази свідомого заглиблення в тему чергувались з фазами свідомого відволікання від неї.

Застереження:

** не докучайте дитині;

** будьте готові слухати і вислуховувати;

**не вимагайте пояснень;

**не чиніть тиску.                

ФАЗА 5 (опрацювання проблеми)

• Коли?
• Дні-тижні після події.
• Що з дитиною?
• Відсутність симптомів. Згадуючи про травматичну подію, вже не виникає «травматичне навантаження». Дитина спокійно може про це розповідати і її більше не переповнюють негативні почуття з минулих травматичних подій. У дитини не залишається негативних переконань про себе та про світ.

У ВИПАДКУ ВАЖКОГО ПЕРЕБІГУ ВСІХ ФАЗ РЕАГУВАННЯ, ПРИ НАДМІРНІЙ ТРИВОЖНОСТІ ДОРОСЛИХ ЗА СТАН ДИТИНИ, ПРИ ТРИВАЛОСТІ СИМПТОМАТИКИ ПОНАД ЧОТИРИ ТИЖНІ, ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА СПЕЦІАЛІЗОВАНОЮ ДОПОМОГОЮ ДО ФАХІВЦЯ