Поради батькам, діти яких мають нервово-мовне порушення (заїкання)

Поради батькам, діти яких мають нервово-мовне порушення (заїкання)

Заїкання в дитини дошкільного віку може виникнути досить несподівано. У чому ж причина цієї вади? Найчастіше батьки вказують на переляк як причину заїкання. Раптово можуть лякатися всі діти, але заїкатися починають тільки деякі з них. Чому?

 Наукова думка схиляється до того, що причиною цієї вади є дисбаланс у міжкульовій взаємодії. Що це означає?  Відомо, що кожна півкуля мозку виконує свої функції: права півкуля керує лівою стороною тіла, а ліва – правою стороною. У ліворуких людей домінантною є права півкуля мозку, а в праворуких – ліва півкуля. Крім явного переважання лівої руки є прихована ліворукість.

 Серед дітей із заїканням більший відсоток ліворуких, ніж у дітей, що не мають цієї вади. Ліворукі діти досить вразливі: образливі, що є більшою схильністю до неврозу. Тому не порівнюйте дітей з кимось іншим. Краще знайдіть у роботі вашої дитини щось гарне і похваліть її за це.

 Не можна змінити темперамент дитини. А суперечки, нервування з цього приводу лише погіршать стан дитини і батьків. Тим більше, коли йдеться про вразливу дитину із заїканням.

 Не варто підлаштовувати характер непосидючої, дуже рухливої дитини під ваш, дорослий; це не принесе позитивних результатів. Наслідком ваших намагань може бути погіршення взаємин між вами, що, до речі, негативно позначиться на психоемоційному стані дитини та її мовленні.

 Так особливості сприйняття світу дитиною є спадковими. А щодо заїкання, то не саме воно, а схильність до нього є спадковою.

 Поштовхом до появи заїкання в дитини є рішення батьків про зміну „ведучої” лівої руки, якою дитина переважно користується. Таке втручання може спричинити затримку мовного розвитку.

 Часто поява заїкання може сприйнятися від того, як дитина реагує на певну вразливу ситуацію, в якій вона опинилася і від її психоемоційного стану.Так чи інакше реагувати на обставини змушують не тільки особливості нервової системи дитини, а й те, чого її навчили батьки.

 Якщо батьки дитини неврівноважені, напружені, тривожні, це стає додатковим тягарем для вразливої дитини. Дитина вбирає у себе всі відтінки батьківської поведінки – соціальної чи психоемоційної.

Якщо ваша дитина стала заїкатися через сильний переляк або інші чинники, не варто постійно поправляти малюка і всю увагу акцентувати на цій проблемі

 Ваше завдання – зупинити заїкання на наявному рівні, запобігти його подальшому розвитку й подбати про те, щоб дитина якомога більше розмовляла. Не показуйте дитині, що ви засмучені через її заїкання.

•  Дбайте про здоров'я дитини: якісний сон і харчування, дотримання встановленого розпорядку дня.
•  Спостерігайте за дитиною, коли вона розмовляє. Показуйте своїм виглядом, що ви цікавитеся тим, що вона говорить, а не тим, як вона це робить.
•  Не змушуйте дитину говорити перед сторонніми людьми. Нехай дитина розмовляє стільки, скільки хоче сама.
•  Приймайте дитину такою, якою вона є. Не відштовхуйте її й не давайте їй приводу відчувати себе знехтуваною.
•  Не підказуйте дитині й не перебивайте її. Дозвольте їй самій закінчувати фрази.
•  Стежте за емоційним станом дитини, коли вона заїкається  вдома.
•  Хваліть дитину, коли вона говорить. Однак вона не повинна думати, що ви хвалите її за те, що вона не заїкається. Хваліть її за те, що вона говорить, а не за те, як вона це робить.
•  Заохочуйте різні заняття й хобі дитини. Давайте їй позитивний зворотний зв'язок і підтримку.
•  Не квапте дитину, коли вона говорить, і не вказуйте, як потрібно розмовляти.
•  Спілкуйтеся з дитиною в спокійній, розслабленій манері. Покажіть їй приклад спокійного, довірливого, повільного спілкування.
•  Уникайте фраз типу: «Думай, перш ніж говорити», «Говори повільніше (або швидше)», «Почекай, перш ніж говорити» та інших.
•  Не радьте дитині розмовляти простими словами – це тільки переповнить її страхом використовувати складні слова та фрази.
•  Заохочуйте спілкування дитини вдома та в дитячому садочку.
•  У спілкуванні з дитиною ніщо не замінить любові, розуміння й терпіння.
•  Починаючи з раннього віку, вводьте мовленнєву практику в заняття, які приносять дитині задоволення. Розмовляйте з нею в приємній манері. Наприклад, гойдаючи або тримаючи дитину на руках, говоріть з нею про те, що сталося протягом дня.
•  Ініціюйте спонтанне спілкування з дитиною під час ігор.
•  На власному прикладі навчіть дитину висловлювати свої почуття вербально.
• Читайте дитині вголос трохи повільніше, ніж зазвичай, але в природному ритмі.
•  Дозвольте дитині зупинятися та знову починати говорити, коли вона заїкається.

 Постарайтеся поводити себе однаково, коли дитина заїкається й коли розмовляє нормально.

•  Спокійно сприймайте той факт, що в дитини іноді можуть виникати ускладнення з мовленням, особливо якщо її це теж турбує. Проста фраза: «Я бачу, тобі важко говорити» зніме напругу, тому що дитина побачить, що ви ставитеся до цього спокійно.
•  Не використовуйте слово «заїкання», коли говорите про манеру мовлення з дитиною або з кимось у її присутності. Краще використовуйте описові фрази, наприклад, «ускладнення вимови», «уривчасте мовлення» тощо. Але якщо дитина сама називає свій розлад «заїканням», уникати цього слова буде неприродно.
• Не змушуйте дитину розмовляти у дні, коли в неї посилюються напади заїкання.
•  Коли дитина заїкається, повторіть її фразу. Це дасть зрозуміти, що ви її чуєте, і дозволить запам'ятати правильну вимову.
•  Відкрито говоріть з дитиною про заїкання, якщо вона цього хоче, але не акцентуйте на цьому увагу.
•  Пам'ятайте, що дитина успадковує поведінку батьків, формуючи свої мовні навички. Хваліть дитину за будь-який успіх.
•  Не можна уникнути неприємних подій, таких як хвороби, неприємні ситуації й конфлікти. Однак пам'ятайте, що вони можуть призвести до розладів мовлення дитини.
•  Якщо брати або сестри дражнять дитину із заїканням, батькам потрібно втрутитися. Поговоріть з ними, коли дитина не бачить і не чує. У дитини більше шансів упоратися з заїканням, якщо друзі, сусіди та знайомі не критикують її.
•  Коли в дитини посилюються напади заїкання, постарайтеся дати їй більше позитивного досвіду спілкування. Говоріть з нею разом, дозвольте їй співати, читати, декламувати дитячі вірші тощо.
•  Батькам потрібно дати дитині позитивний приклад спілкування в спокійній манері. Не ставте дитині занадто високих вимог.
•  Уважно слухайте дитину, коли вона говорить з вами.
•  Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати дитину в часі. Розмовляйте з нею повільно та спокійно. Не перебивайте дитину – так вона буде відчувати, що повинна говорити швидше, а це погіршить ситуацію.
•  Заохочуйте ситуації, коли дитина спонтанно розмовляє з вами під час ігор тощо. Встановлюйте з нею візуальний й тактильний контакт, посміхайтеся їй, використовуйте дотик.
•  Спілкуйтеся з дитиною під час цікавих занять.  Обговорюйте під час прогулянки побачене.

Батьки повинні допомогти дитині не відчувати сорому з приводу власного заїкання.

•  На розлади мовлення впливає безліч факторів, на які ані діти, ані дорослі не можуть вплинути. Тому ніхто не має права засуджувати дитину за те, що вона заїкається.
•  Діти із заїканням практично нічим не відрізняються від інших дітей. Тому не потрібно вважати їх недостатньо розвиненими або такими, які мають певне захворювання просто тому, що вони заїкаються.
•  У заїкання немає нічого «поганого» чи «неправильного».
•  Заїкання – це проблема, з якою можна впоратися. Зверніться по допомогу до фахівців і не втрачайте надії.