Чому діти починають так пізно говорити?

Проблема не в тому, що діти здається не розвиваються і ніби  «тупіють», а в тому що дитині просто немає де і не потрібно говорити. За неї вже все роблять, додумують і проговорюють дорослі і екрани.

1. По перше - постійний шум. Телевізор фоном, мультфільми за їдою, телефон в колясці, пісеньки в машині!!! 

Дитина як на вокзалі мільйон звуків, і жодного живого діалогу з паузами. Щоб мовлення запустилось, мозку потрібна «тишина + лице дорослого», а не безкінечний контент у вухо.

2. По друге - вгадування бажань. Дитина тітьки ручкою показала, а мама вже подала, відкрила, включила і т.д. Дитина подала якийсь звук, показала пальчиком і цього достатньо, щоб світ крутився навколо неї і обслуговував її потреби. Якщо до трьох років все можна отримати без слів, мозок не бачить потреби напружувати артикуляцію. Для чого говорити, якщо і так розуміють.

3. По третє - тривожні, стурбовані дорослі. Замість живого спілкування постійне «скажи», «повтори», « як це називається?». З дитиною говорять як на занятті, а не як з людиною. Вона відчуває, що від неї чекають результату і замикається ще більше. Корисніше, коли мама просто говорить з дитиною, по дорозі до садочку чи магазину, чим сотні розвиваючих вправ.

Найкорисніші прості поради для батьків: приберіть лишні екрани, вимкніть фонові мультфільми або інші передачі, при розмові дивіться в очі, коментуйте своє життя, свої дії вслух роблячи паузу, щоб дитина могла сприйняти почуту інформацію і відповісти як вміє. Не «видавлюйте» слова з дитини, а створюйте умови і простір, де говорити цікаво і безпечно.